ENG

Darina Smolkina is a Ukrainian artist working within the traditions of Surrealism and Symbolism. Born in Ukraine in 1996 in Khmelnitsky region, but grew up and studied bases of art and later graphic design in Kyiv. At the age of 19, she moved to Lisbon. The experience of emigration and living in a new cultural environment became one of the defining influences on her artistic practice.

In her work, Darina often portrays characters confronting psychological challenges—both those imposed by society and those that arise from within. The central themes of her practice include social boundaries, norms, and expectations, particularly questions of masculinity and femininity, and the ways these identities are experienced by women and men.

At times, her paintings resemble theatrical stages, capturing human vulnerability in a single evocative moment. Through symbolic imagery and surrealist narratives, the artist explores the masks people wear in everyday life and the inner conflicts hidden beneath social expectations shaped by different cultures.

Darina is currently working on a new series inspired by her own experience of emigration. After leaving Ukraine in 2016, she was unable to return for almost ten years due to a lack of necessary documents and circumstances surrounding her emigration that were beyond her control. The first opportunity to return home came only in 2020, but that was when the COVID-19 pandemic began, after which the trip had to be postponed repeatedly. By the fourth year of the full-scale war, postponing her return was simply no longer possible.

Darina’s new works are imbued with nostalgia for a country that, for many years, existed only in her memories and imagination, as well as with a search for the differences between two versions of herself: being Ukrainian in Ukraine and being Ukrainian far from home.

Returning to Ukraine in July 2025 became a deeply meaningful moment of reconnecting with her roots. Despite the reality of war, the experience was accompanied by an overwhelming sense of belonging. For a brief moment, despite the missiles, drones, and constant uncertainty, only one feeling remained—the feeling of home.

UA

Дарина Смолкіна — українська мисткиня, яка працює в традиціях сюрреалізму та символізму. Народилася в Україні у 1996 році, у Хмельницькій області, але виросла та навчалася основам мистецтва, а згодом графічного дизайну, у Києві. У 19 років переїхала до Лісабона. Досвід еміграції та життя в новому культурному середовищі став одним із визначальних впливів на її мистецьку практику.

У своїх роботах Дарина часто зображує персонажів, які стикаються з психологічними викликами — як нав’язаними суспільством, так і тими, що виникають усередині них самих. Центральними темами її творчості є соціальні межі, норми та очікування, зокрема питання маскулінності та фемінності, а також те, як ці ідентичності переживаються жінками й чоловіками.

Часом її картини нагадують театральні сцени, фіксуючи в одному виразному моменті людську вразливість. За допомогою символічних образів і сюрреалістичних наративів мисткиня досліджує маски, які люди носять у повсякденному житті, та внутрішні конфлікти, приховані під соціальними очікуваннями, сформованими різними культурами.

Наразі Дарина працює над новою серією, натхненною її власним досвідом еміграції. Після того як вона залишила Україну у 2016 році, майже десять років не мала можливості повернутися через відсутність необхідних документів та обставини еміграції, які не залежали від неї. Перша можливість приїхати додому з’явилася лише у 2020 році, але саме тоді почалася пандемія COVID-19, а пізніше і початок повномаштабного вторгнення в Україну, після чого поїздку доводилося постійно переносити. А на четвертий рік повномасштабної війни відкладати повернення було вже просто неможливо через розуміння что є можливість вже ніколи не встигнути побачити дім і все повязане з ним минуле.

Нові роботи Дарини наповнені ностальгією за країною, яка протягом багатьох років існувала лише в її спогадах та уяві, а також пошуком відмінностей між двома станами самої себе: бути українкою в Україні та бути українкою за її кордоном.

Повернення в Україну в липні 2025 року стало глибоко значущим моментом відновлення зв’язку зі своїм корінням. Попри реалії війни, цей досвід супроводжувався всеосяжним відчуттям приналежності. На коротку мить, попри ракети, дрони та постійну невизначеність, залишилося лише одне відчуття — відчуття дому.